П.
Маєвському, командуючому ОкницькоЇ групи
Київ, Директорії
Української Народної Республіки
Президентові
Північної Америки Сполучених Штатів Вильсону
урядам
Англії, Франції, України, Німеччини,
Австрії, Росії та Італії
Від імені
всього постраждалого бессарабського народу доводимо до відома Вашого уряду
і народу, що румунський ряд учинив над усім бессарабським народом небувале
насильство.
Бессарабія, що багато віків знаходилась під страшним ярмом турків,
була звільнена від нього і попала під інше ярмо руського царя, під яким
знаходилась більше як сто років.
Скинувши з себе нарівні з іншими народами ярмо царизму, Бессарабія
відчула, що і для неї засяяв промінь свободи, але в той час, коли свобода
стала невід'ємним надбанням усіх народів, коли залишалось
скористуватися наслідками свободи, сусідня
Бессарабії імперіалістична держава Румунія наклала на Бессарабію тяжке
ярмо, приєднавши її до себе, за виразом уряду Румунії, "на вічні часи", не
маючи на це ніякого права і підстав і всупереч волі бессарабського народу.
Це ярмо скидається тепер самим народом, який терпляче мучився до цього
часу під королівськими нагайками і чекав, що вільні народи та соціалісти
всіх країн стануть на його захист і пригадають румунському урядові визнану
всіма народами мирну програму Північно-Американських Сполучених Штатів,
один з пунктів якої говорить, що народ кожної маленької територіальної
одиниці має право вільно, без будь-якого тиснення багнетів, висловитись,
куди він бажає приєднатися.
Але даремно бессарабський народ шукав правди у людства XX ст. На жаль,
тепер кожна держава зайнята своїми власними справами, маленькі народи
залишені самі собі, цим користуються уряди тих малих країн, де збереглася
регулярна армія. Такі уряди, користуючись всесвітньою метушнею, нишком
нападають на сусідні території, користуючись їх беззахисністю, і всупереч
принципам самовизначення анексують ту чи іншу територію.
Само так і зробила Румунія відносно
Бессарабії в той час, коли вибрані народні представники змушені були
тікати з батьківщини внаслідок румунського терору з вироками про небажання
народу приєднатися до Румунії, виносили постанови про приєднання до другої
держави, в той час Румунія силою зброї і загрозою казематів, при допомозі
жандармських нагайок примушувала народ виносити суперечні постанови про
бажання народу приєднатися до неї.
Терпіння вичерпалось, і він, блискавично організувавшись, скидає з себе
румунське ярмо. Директорія - вищий тимчасовий орган
Бессарабії, яка тепер звільняється, сподівається, то ніхто не піде
проти цього завоювання свободи бессарабським народом, а навпаки, уряди
всіх країн допоможуть народові, який звільнився від румун, провести у себе
референдум, і тільки тоді, коли воля народу виявиться, приєднатися до того
чи іншого народу держави.
Ми сподіваємось, що проти наших порогів підуть разом з нами всі вільні
країни, які ми закликаємо стати на захист так брутально зневажної румунами
справедливості. Ми надіємось, що всі ті уряди, які підуть проти нас,
зустрінуть єдиний новий європейський фронт, який буде спрямований проти
імперіалістичних урядів, що шукають завоювань, продовжують війну і
придушують свободу народів. Директорія просить
Український уряд, як сусідній, взяти на
себе передачу цієї ноти всім вищевказаним урядам по радіо.
Голова Директорії: Лискун.
Члени, секретар: Токан.
-----------------
З оригіналом
згідно: Левицький. "Хотин в огне восстания", М., 1929, стор. 103-104.
Переклад з російської мови
www.pseudology.org
|